(с) Олексій Надемлінський
Згадався далекий 1968 рік. Моє дитинство. Перший клас.
Моя перша вчителька не-одеситка, і в Одесі мешкає перший рік. Естер Абрамівна – так, здається її звали.
До першого класу я щиро вважав, що розмовляю російською. Але у школі пояснили, що... ми розмовляємо неправильно. Тільки через багато років я зрозумію, що розмовляли ми тією мовою, яку деякі фахівці називають одеською. Втім, досі філологи сперечаються – чи можна його називати мовою чи ні.
Але моє покоління виявилося тим над яким поставили експеримент - як за короткий час викорінити те, що не подобається тодішньому режиму. А комуністичному режиму не подобалася одеська мова. Багато хто вважав його мовою карних злочинців, тюремним жаргоном. А злодійський світ був у явній опозиції до комуністів.
Вчителі методично казали, що "так неправильно говорити", а правильно так. Якщо сто разів товкмачити одне й те саме, то навіть такий птах, як папуга навчиться його вимовляти. Багато хто з тих учителів потім литиме сльози і говоритиме: "Яка субкультура померла! Який колорит пропав!"
Звичайно, не одні вчителі приклали руку до викорінення одеської мови. На цей процес вплинула і масова еміграція юдейської частини одеситів, наприклад.
Втім, я сильно пішов кудись убік. Я збирався писати про інше.
Перший клас. Лінгвістичний перевиховання йде повним ходом. У моїй дитячої психіці приходить якесь "перевантаження" інформації. І відповідно виникатиме питання.
Рік тому, коли я навчився читати і вголос читав усе, що траплялося на очі, батьки дали мені установку: що написано на парканах читати можеш, але тільки не вголос. Через деякий час я видав батькам фразу, яку вони пам'ятали дуже довго: "У цієї пивної будки дядьки так парканними словами лаються!"
Було в одеській мові таке поц. Чи то "парканне", чи ні.
Вікіпедія говорить: "Поц (ідиш פּאָץ — статевий член) — у російській мові сленгове слово, вживане як в іронічному, так і в пейоративному (негативному) значенні. Широко поширене в одеському та деяких інших південних говірках".
Але тоді не було Вікіпедії та навіть Інтернету. І я пішов із цим питанням до своєї бабусі. До батьків з ним я вирішив із цим питанням не звертатися - так, про всяк випадок.
Бабуся до моїх питань ставилася цілком лояльно, але на той момент вона була зайнята.
- Ба, а ПОЦ - матюк чи ні? - Запитав я.
Бабуся була справжньою одеситкою і сплела фразу, як кажуть спортивні коментатори в один дотик:
- І який припоцаний сказав тобі, що ПОЦ — матюк?
Тут би й поставити крапку у моїй розповіді. Але цю розмову почула моя мати.
Як я розумію, у неї потім була виховна розмова. З бабусею. Я тільки почув останню фразу моєї бабусі: "Не мороч мені медебейцели! Дитина розвивається".
(с) Олексій Надемлінський
Комментариев нет:
Отправить комментарий