Анекдот як лакмусовий папірець

пятница, 1 апреля 2022 г.

Анекдот як лакмусовий папірець

ХХІ століття. Нотатки під час війни

Малюнок Charles Bell, Essays on the anatomy of Wellcome з відкритих джерел

Війна триває вже понад місяць. Знов повітряна тривога. Здається, це друга за сьогоднішній день. Перша тривала години дві.

Здавалося б - ситуація не дуже надихає до сміху. Але чомусь згадалася приказка: сміх – справа серйозна. Той, хто її придумав, мав рацію. Змусити людину плакати значно простіше, ніж розсмішити. Зрештою, представники всіх народів плачуть з однакових причин, тоді як вони сміються від різного. Що французу смішно, то бельгійцю прикро.

...Збирати анекдоти я почав років з дванадцяти. Згодом це колекціонування стало частиною мого характеру. Навіть частиною мене.

З якогось часу я зацікавився особливостями національного гумору. У мене з'явилося чимало друзів та приятелів, які давно змінили громадянство та добру частину життя провели в інших країнах. Я почав просити їх розповісти найпопулярніший і найкумедніший анекдот країни їхнього проживання.

Мої кустарні, далекі від науки, опитування привели мене до цікавого висновку.

Але для початку, як ілюстрацію, наводжу такий американський анекдот.

Сидять два канібали та їдять клоуна.

Один іншому каже:

- Щось клоун сьогодні несмішний попався!

Усе. Кінець анекдоту. Наші люди реагують на нього однаково: "В якому місці сміятися?"

Звичайно, гумор багато втрачає від перекладу (кажуть, наприклад, що книги А. Конан Дойля про Шерлока Холмса містять багато гумору, який просто втрачається під час перекладу).

Проте я наважуся припустити, що анекдот є лакмусовим папірцем схожості (або відмінності?) менталітетів народів.

І вже років з двадцять я спостерігаю, як росіяни та українці все більше перестають розуміти гумор один одного. Змінився менталітет. Роки за два до російсько-української війни розрив цей став особливо помітним.

Ми ніколи не були особливо близькими народами. І річ тут не в мові. Менталітети були різними. Анекдоти стали тим індикатором, який показуює, що наші менталітети почали рухатися у протилежних напрямках. Якщо раніше вони повільно дрейфували в протилежних напрямках, то під час війни цей процес набув лавиноподібного характеру.

Ось і відбій повітряної тривоги.

...Втім, ми вже перестали розуміти не лише гумор один одного. І повітряна тривога тому доказ…

Олексій Надемлінський

дитячий письменник,

член НСПУ