Оповідання для маленьких. Україномовний варіант.
Посилання на російськомовний варіант.
(с) Олексій Надемлінський
Біма
Мене звати Катерина. Зараз мені шість років, але скоро буде десять.
Влітку мама і тато відвезли мене в село до бабусі і дідуся.
Там добре. Багато різних тварин і птахів. Кури з курчатами. І качки з каченятами. Але ні каченят, ні курчат чіпати не можна - їх мамки боляче клюються.
Ще там є коза Білка. Але до неї я боюся підходити - в неї дуже страшні роги.
Є кролики - вони живуть в клітках. Але вони дуже полохливі та не дають себе гладити. Зате під клітками в будці живе моя подруга Біма.
Біма це собака. Великий чорний собака.
Коли Біма була зовсім ще щеням і тільки з'явився у дідуся, все гадали, що він хлопчик і назвали Бімом. А потім з'ясувалося, що він дівчинка, і дідусь перейменував цуценя в Біму.
Кожен раз, коли я приїжджаю сюди, бабуся кричить мені: «Катя, не йди до Біми - вона може вкусити!»
Але я не слухаю бабусю. Я розумію, що бути неслухняною недобре, але Біма це ж моя подруга! Я ж пам'ятаю, як грала з Бімой, коли сама була маленькою, а собака ще була цуценям.
Так ось, я завжди біжу до Біми. І ми обов'язково обіймаємось. А Біма облизує моє обличчя. Бабуся лається, а дідусь називає нас «Сестрами по розуму». І сміється.
А вечорами, коли спадає спека, дідусь звільняє Биму від ланцюга, і ми втрьох йдемо гуляти до гаю.
Я дуже люблю собак. І хотіла б мати і у себе вдома такого вихованця. Але мама з татом кажуть, що я ще маленька і погоджуються тільки на вихованця поменше... коли я трохи подорослішаю.
Так ось в той раз я приїхала в село і відразу побігла до Біми. Ми привіталися, а потім Біма повела мене до своєї будки. Мені здалося, що Біма хоче щось мені показати. Я заглянула в будку і побачила там... кроленя. Зовсім маленького. Чорного. Такого ж чорного, як і Біма.
Кроленя легко дався мені в руки. А Біма умила своїм язиком кроленя у мене на руках, а за одне й мене.
Прийшов дідусь і розповів, що кроленя цей якось вночі випав з клітки. Як це сталося - ніхто не знає. Кроленяті було б зовсім погано, але його знайшла Біма і забрала до своєї будки. Так собака всиновив його. «Своїх дітей у неї немає, - ось вона і виховала кролика», - закінчив свою розповідь дідусь.
- Як звуть кроля? - запитала я.
- Не знаю. Придумай ім'я йому сама.
Я назвала кроля Тосиком.
Ми подружилися з Тосиком. Він дуже м'який, пухнастий і лагідний.
А коли батьки приїхали забирати мене додому, то я дуже засмутилася: я думала, що доведеться розлучитися з моїм новим другом. Але тато приїхав з невеликою кліткою, яка називалася переноскою. А мама сказала, що Тосика ми забираємо з собою. І Тосик відтепер мій вихованець. І жити буде в великому будиночку-клітці, яка вже стоїть у мене в кімнаті.
Я навіть розплакалася від радості.
Ось так завдяки моїй подрузі Біме у мене з'явився справжнісінький вихованець.
Посилання на російськомовний варіант.
(с) Олексій Надемлінський
.jpg)
Комментариев нет:
Отправить комментарий