Клаптева ковдра спогадів. Надемлізми

пятница, 17 марта 2023 г.

Клаптева ковдра спогадів. Надемлізми

(с) Олексій Надемлінський

Клаптева ковдра спогадів

(В.Рутківський - людина та письменник)

Цей текст увійшов до збірки

Володимир Рутківський: У житті та культурі України. Книга памʼяті / упоряд. І.Іщук, О.Надемлінський. - Одеса, 2022. - 84 ст.

При його використанні посилання на автора є обов'язковим!

Фото з архіву автора. Зліва направа - В.Рутківський, О.Надемлінський

Надемлізми

Творча щедрість Володимира Григоровича була безмежною. Скільки несподіваних порад отримували від нього молоді письменники. І якщо молодий автор дотримувався цих порад, то позитивний результат не змушував себе довго чекати: книга покращувалася, набувала особливого відтінку.

Я не говоритиму про інших письменників. Я розповім про себе.

Але спочатку треба розповісти про Володимира Григоровича і те, що зараз прийнято називати IT-технологіями.

Існує така поширена думка, що комп'ютер і людина старшого віку – речі або несумісні, або малосумісні. Отож, Володимир Григорович повністю спростовував цей стереотип. Не знаю, можливо позначилася перша освіта - інженер все ж таки - або природне бажання щодня дізнаватися щось нове. Але з комп'ютером Володимир Григорович справлявся дуже вправно, в Інтернеті був своєю людиною.

Окремо слід сказати про його стосунки з соцмережами. Обліковий запис у Фейсбуці у нього був (навіть не один). Але записів на сторінках було мало. Чесно кажучи, я спочатку думав, що це звичайне явище: людина реєструється в соцмережі, а потім забуває про свій обліковий запис.

Але я помилявся.

І незабаром мені потрібно було переконатися, наскільки глибоко я помилявся.

Моя сторінка в тому ж таки Фейсбуці - вельми специфічна. Свою любов до жартів, анекдотів та гумору знайшло відображення на моїй сторінці. Повідомлень, присвячених літературі, там мало. Щиро кажучи, мені приємніше писати книги, ніж розповідати про них. А ось жартів та анекдотів на стрінке багато.

І тут якось випадково я написав оповідання для дорослих. Це зовсім нехарактерно для мене як дитячого письменника. Я не знайшов кращого застосування йому і розмістив його в Інтернеті.

За кілька годин задзвонив телефон, і я почув неповторне “Льошо”. Володимир Григорович похвалив оповідання, але... я отримав попередження: представники однієї (замовчу якої саме) професії можуть образитися.

Я подякував Володимиру Григоровичу, але з власної неквапливості та класичного синдрому Скарлетт (“I'll think about it tomorrow” - “Я про це подумаю завтра”) відклав якісь дії до наступного дня.

І дарма. Наступного дня під моїм оповіданням розгорнулися справжнісінькі словесні баталії. Представники професії, яку я описав, розділилися на два табори: одні були в захваті, інші виражали обурення (про що і попереджав Володимир Григорович).

Щоб припинити розростання конфлікту, я був змушений видалити його з моїх сторінок.

Другий випадок стався, коли об'єднання одеських дитячих письменників готували збірку гумористичних творів. Гумор – справа тонка. А гумор для дітей – втричі.

Ми обговорювали зміст збірки. Хтось помітив, що в нього можна включати повідомлення з моєї сторінки у Фейсбуці.

Володимир Григорович кивнув і задумливо сказав:

- Тільки назви їм треба вигадати.

Потім задумався, лише на кілька секунд і в його очах проскочили іскорки сміху.

- Льошо, хай це буде надемлізми.

Цілий напрямок у моїй скромній творчості був подарований мені просто так, граючи.

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net

Цей текст увійшов до збірки

При його використанні посилання на автора є обов'язковим!