Клаптева ковдра спогадів. Комп'ютер

пятница, 7 апреля 2023 г.

Клаптева ковдра спогадів. Комп'ютер

Автограф В.Рутківського. З фонду дитячої бібліотеки №45 м.Одеса.

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net

Клаптева ковдра спогадів

(В.Рутківський - людина та письменник)

Цей текст не увійшов до збірки

Володимир Рутківський: У житті та культурі України. Книга памʼяті / упоряд. І.Іщук, О.Надемлінський. - Одеса, 2022. - 84 ст.

При його використанні посилання на автора є обов'язковим!

Комп'ютер

- Льоша, - почув я знайомий голос у слухавці.

Голос Володимира Григоровича звучав дуже жалібно.

- Що трапилося, Володимире Григоровичу?

- Нічого страшного... але в тебе немає знайомого майстра, який би подивився комп'ютер?

– Є. Вас я влаштую? За годину буду у вас, - коротко відповів я.

...Доля подарувала мені дві пристрасті: літературу та комп'ютери. У далекому вже 1990 я вперше сів за комп'ютер. Власне, спочатку я розглядав комп'ютер, як інструмент для звільнення від рутинної письменницької роботи. (Друкувати свої опуси на машинці було трудомістко та й галасливо: вночі не дуже-то й подрукуєш).

Втім, розповідати про свої еволюції у комп'ютерному світі займе надто багато часу.

Скажу тільки, що майже дев'ять років я мав хобі: я збирав комп'ютер, якийсь час у мене йшла перманентна модернізація його, яка приводила до того, що згодом він перетворювався на комп'ютер зовсім іншої якості.

У певний час я відчув, що постійна модернізація заважає моїм заняттям літературою. І тому я просто перестав нею займатися. Саме так – при-пи-нив.

Проте ремонт свого комп'ютера я продовжував проводити сам. Як, зрештою, і неминучу модернізацію. І ще я іноді допомагав із ремонтом друзям та родичам.

...Приїхав до Рутківського. Він виглядав розгубленим:

- Розумієш, учора ввечері дивився футбол, а сьогодні комп'ютер не запускається.

- Зараз, - пробурчав я і почав заглиблюватися в пошуки причин.

Спочатку я сподівався, що справа в збої операційної системи, але незабаром відкинув це припущення. Проблема виявилася глибшою, ніж мені здавалося спочатку. І була прихована в апаратній частині комп'ютера.

   Довелося вилучати системний блок. І тут зі мною ледь не трапився незграбний казус. Коли я діставав системник, з-за столу викотилося щось кругле, дуже схоже на кришку виварки.
   Поки я думав, як би назвати цей предмет, мої очі розглянули його уважніше: це був бутафорський щит зі зйомок фільму "Сторожова застава".
   - Це те, про що я думаю? - Запитав я.

   - Так. Знімальна група розписалася на цьому щиті та подарувала мені на згадку.
    "Як би я виглядав, якби назвав його кришкою від виварювання!" – подумав я.
   А підозра, що поломка комп'ютера загрожує перетворитися на катастрофічну, все зміцнювалося і зміцнювалося.
   Думка, що проблема може перерости з ремонту комп'ютера на порятунок інформації, неприємно промайнула в моєму мозку.
   - Володимире Григоровичу, ви нічого нового на ньому не набирали? - із завмиранням серця спитав я.
   Підозрюю, що всі мої емоції на той момент були написані на моєму обличчі.
   Метр заспокоїв мене:
   – Ні.
   У мене відлягло від серця. Але не зовсім.
   Володимир Григорович спостерігав за моїми маніпуляціями у утробі системного блоку і якось сумно помітив:

   - А я, Льоша, всі свої інженерні знання забув, уявляєш?
   - Я не лише уявляю, але й знаю. На собі випробував: багато чого вже забув.
   - Але щось ти таки, дивлюся, пам'ятаєш.
   - Пам'ятаю тому, що іноді користуюся цими знаннями.
   ...Найгірші побоювання підтверджувалися: вийшла з ладу материнська плата. Але остаточно переконатись у цьому я не міг. Для перевірки у мене не було достатньої кількості придатних комплектуючих. У подібній ситуації єдиний спосіб знайти причину поломки – замінювати по черзі деталі на свідомо придатні.
   Потрібна була ремонтна база. А її не було.

…Я відчув своє безсилля. Пояснив усе Володимиру Григоровичу. Запропонував віднести системний блок до ремонтної майстерні для діагностики. Тим більше, що майстерня була за квартал від будинку.

Взяв системний блок, і ми пішли до майстерні. Там я попросив провести діагностику. Ремонтник знизав плечима:

– Завтра у нас вихідний. Зайдіть післязавтра після обіду.

Це мене не дуже влаштовувало: саме післязавтра я мав невелику поїздку, яку відкласти було ніяк не можна. Але я кивнув. Ми вийшли з майстерні, і я одразу ж зателефонував Макарову:

- Сашко, у Володимира Григоровича вийшов з ладу комп. Підозрюю, що материнка скисла. Я відніс системник на діагностику до майстерні. Вердикт буде післязавтра, але я їду. Можеш поїхати післязавтра з Володимиром Григоровичем та...

Макаров вловив думку відразу:

- Можу. Приїду. Проконтролюю.

- Дякую.

Далі трапився вкрай незручний момент. У руках у метра зашаріли купюри:

- Скільки я тобі винен?

Я хотів сказати, що я повинен метрові набагато більше. І що цей борг я не поверну до кінця своїх днів. І ще багато чого я хотів казати. Але я відповів одеською фразою:

- Володимире Григоровичу, мені щось сказати чи не треба?

Було видно, що ситуація була неприємною і для метра. Він видихнув, сховав гроші і сказав:

– Пішли на Новий ринок.

Ми зайшли до павільйону “Таїровські вина”. Володимир Григорович зауважив:

– Лікар рекомендував пити мені по 50 грамів червоного вина для розрідження крові. Я завжди беру вино у цьому павільйоні. Я тебе зараз їм пригощу.

Продавщиця його впізнала. Налила мені склянку вина, а метру трохи на денці в пластиковому стаканчику. Чисто символічно.

Вино було дуже смачним.

- Ще? - Запитав Володимир Григорович.

– Ні. Дякую. Жарко.

Я провів його додому.

Дорогою говорили про поезію. Навіть десь сперечалися, але потім якось приходили до спільної думки.

...Ми йшли дуже довго.