(с) Олексій Надемлінський
Тридцять років я провів у СРСР. Звучить більш схоже на фразу - тридцять років я відбував покарання. Мені хочеться забути все те, що було з тією країною. Але не дають.
Коли по СРСР ностальгують ті, кому нині 60+, я розумію їх. Для них і горілка була міцніша, і дівчата ласкавіші, і старим пердуном вони не обзивалися. Молодість – той час, коли попереду багато років, коли здається, що ти маєш велике щасливе майбутнє.
Так, у молодості нам твердили: то не можна, це не можна. На ці заборони ми мало звертали уваги. Наприклад, не можна слухати "Кісс" чи "Чінгіс Хан". Але ми під пісні останніх танцювали і відгуляли весь перший курс. Робили ми це на квартирах своїх однокурсників. Бог нас милував – обійшлося без неприємностей. Стукача серед нас не знайшлося.
До речі, про Бога. Знаю випадок, коли троє студентів взялися на канікулах відремонтувати сільську церкву. Якби вони взялися ремонтувати корівник чи свинарник – на них би уваги ніхто не звернув. Але ж церкву... студенти, комсомольці ремонтують церкву? Жах!
Словом, хлопці вилетіли і з комсомолу, і з інституту. І прямісінько вирушили на службу в армію. А радянська армія була калькою тюремної зони: дідівщина, крадіжки, приниження та мордобій.
Але крім "не можна" було ще "зовсім не можна". Це табу було вже небезпечно ігнорувати. До таких табу належала марксистсько-ленінська теорія та філософія. Не дай боже, засумніватися, чи захотіти дізнатися трохи більше чи ширше.
Дикий випадок – два студенти, наслухавшись і наконспектувавшись помилок Гегеля у викладі Володимира Леніна, захотіли просто прочитати, що саме понаписував той Гегель. Вони не знайшли нічого кращого та звернулися до бібліотеки при інституті. Книги Гегеля у бібліотеці не знайшлося. Натомість знайшовся вагон неприємностей.
Справа в тому, що бібліотекар проявила пильність і повідомила "куди треба" про допитливих студентів.
І закрутилася машина виховання. Ні, хлопців із інституту не відрахували, але виховних бесід із ними провели масу.
Всі довкола вважали, що вони відбулися легким переляком. Хтось казав, що в них знайшовся впливовий захисник, а хтось, що ця справа кидала тінь на ректора, який мав підтримку у високих кабінетах.
Так чи інакше, але хлопці відбулися лише кілометрами зіпсованих власних нервів.
Гаразд, скаже захисник радянського способу життя, не фіг було чіпати марксизм і тим більше ленінізм. Це святе! Але їжа була натуральною та смачною. І квартплата низька.
Так, квартплата була низькою. Але людина не була хазяїном своєї квартири. Квартира була державною. Людина не могла продати свою квартиру. Не мала такого права. А на одерження квартири потрібно було простояти у черзі. Років так 10 – 15 у кращому випадку. При цьому треба було мати щастя потрапити до цієї черги. За дисциплінарну провину (наприклад, прогул) могли і чергу людину відсунути.
Тепер про смачну, дешеву та корисну радянську їжу. Якщо хтось забув, а хтось не знав, то їжу в СРСР не купували, а діставали. Ні, в Москві та Пітері м'ясо в магазинах було. У всіх інших містах у м'ясних магазинах порожні полиці. У кращому разі – кістки. Коли в них з'являлися кури (народ називав їх Синім птахом), за ними шикувалася черга, якою потрібно було стояти хвилин 30-40.
І для тих, хто не знає чи забув, як виглядав цей птах. Худа до синяви, зі слідами явної анорексії, погано обскупана (неголена, як називав її радянський народ). І цілком. Купити окремо крила чи ніжки? Беріть все разом, не пани. Жеріть і не крутіть носом - ось той девіз, який читався на обличчях продавців.
Анекдот тих часів. Прийшов до друга. Дзвоню у двері. Не відкриває. Чи немає вдома, чи м'ясо їсть.
До речі, продавці тоді професійно хамили покупцям. Майже скрізь. Повсюдно.
І коротко про корисність їжі. Про ковбасу варену з "натуральних продуктів". У школі нам показували хімічний експеримент – капали розчином йоду на розрізану картоплю. Розчин чорнів. Я, будучи допитливою дитиною, капнув розчином йоду на шматочок докторської ковбаси. Розчин почорнів більше, ніж картопля. Тож у докторській ковбасі туалетного паперу не було, як стверджують деякі знавці. Був крохмаль. Лише крохмаль. Один крохмаль. І нічого, окрім крохмалю. Та й хто ж кидатиме дефіцитний туалетний папір, який ще теж дістати треба, у ковбасу?
Мій знайомий моряк повертався із десятимісячного рейсу. Висадили їх десь у північному порту, і він летів літаком до Одеси з пересадкою у Москві. А в столиці СРСР потрапила йому в магазин новинка - варена ковбаса Останкинська. Питання саме собою зірвалося з губ моряка: "Вибачте, а з чиїх останків зроблена ця ковбаса"?
Жарт у дусі того часу вийшов.
Але я не про те.
Нещодавно натрапив на статистичні дані. Дві третини українців не шкодують про розпад СРСР. А дві третини росіян шкодують про його розпад. Дедалі більше переконуюсь, що причина російсько-української війни у спробі реставрувати СРСР. Принаймні це одна з головних причин.
Олексій Надемлінський
дитячий письменник,
член НСПУ
Комментариев нет:
Отправить комментарий