Блог одеського дитячого письменника і сценариста Олексія Надемлінського. Громадянина України. Дипломанта МКФ «Кінологос-2011» і срібного переможця «Корнійчуківської премії» 2013 року. Члена Національної Спілки Пісьменників України. Пишу книжки українською та російською мовами. І блог цей - двома мовами.
Сбой в Матрице
Работаю в детской библиотеке.
Находится она на Европейской / бывшей Екатерининской/ бывшей Карла Маркса... дальше не буду...
В любой профессии при любой должности бывают тяжелые дни.
Вот коротко об одном таком моем дне. Запись сделана сразу после события.
Сегодня в дурдоме, кажется, день открытых дверей.
С самого утра к моему коллеге пришел мужик и сразу взял быка за рога - тычит ему деньги и лепечет:
- Мені шкарпетки потрібні!
Якраз під новий рік у видавництві Друк-Південь вийшла моя книжка «Пластилінова країна Івана Вовка». Це міська казка. Про те, що дива бувають, якщо в них дуже вірити.
Герой книги - дев'ятирічний хлопчик, який так любить ліпити з пластиліну, що його фігурки оживають. Щоправда, сам хлопчик про це не знає.
Я намагався не зрадити своєму принципу - написав про те, про що сам хотів прочитати в дитинстві.
З повагою,
Олексій Надемлінський
 |
|
Красный свет светофора
(с) Олексій Надемлінський
Юмор и шутки военного времени значитально отличаются от мирных шуток.
А военные будни даже в тылу отличаются от мирных будней. Но выходные дни военного времени все же отличаются от будничных дней того же времени.
Во всяком случаем утром в выходные дни в тылу в городах на улицах меньше людей.
Вот и в то субботнее утро я вышел рано из дома в магазин. Улицы были пусты. В будни эти улицы забиты автомобилями. А в то утро они были пусты. Да что там автомобили — людей почти не было.
Когда живешь достаточно долго в одном городе, то некоторые места становятся знаковыми.
Для меня таким местом в Одессе стала Ротонда Городского сада.
С точки зрения истории это сооружение не такое уж и старое - появилось в нашем городе почти в середине двадцатого века. Но для меня оно несомненно историческое - ибо было всегда, так как явно старше меня.
Когда я был студентом Одесского технологического института холодильной промышленности, то наша альма матер находилась буквально в двух шагах от Городского сада.
19 листопада відбулося чергове засідання Об'єднання одеських дитячих письменників.
Дитячі письменники... щоб писати для дітей, потрібно самому бути трохи дитиною. А може й не трохи? У всякому разі це засідання довело, що всі одеські дитячі письменники залишилися дітьми.
Зовсім забув. Пишу ці рядки з явним запізненням.
У приміщенні Арт-простору КУ ЦМБС для дітей було проведено вікторину за книжкою. І конкурс на кращий малюнок-ілюстрацію.
Призи переможцям - журнал «Барабулька» з автографами одеських дитячих письменників.
(с) Алексей Надэмлинский
Честно говоря, я не знаю, зачем поэты пишут автоэпитафии. Впрочем, я не поэт. Я - прозаик. Стихи пишу очень редко. Они у меня пишутся как-то сами собой. Помимо меня. Прозу я могу контролировать. Стихи у меня появляются неконтролируемо.
Падение?
(с) Алексей Надэмлинский
Война обостряет все чувства. А еще в голову лезут всякие вопросы, которые вряд ли могут появиться в мирное время. Например, а нужны ли во время войны детские писатели?
...В январе 2024 года в моем городе погода преподнесла сюрприз - снег. Зима и снег, представляете? У нас ходила такая шутка: два мешка снега и в Одессе наступает стихийное бедствие. Еще это стихийное бедствие называлось среди одесситов короче - сракопад. Но в этот раз стихийное бедствие не состоялось.
А я все же растянулся. Громко. Во весь рост. С рюкзаком и большим пакетом мусора - до мусорного контейнера оставалось пройти метров двадцать. Растянулся на глазах двух молоденьких солдат, которые дежурили на блокпосту.
(с) Олексій Надемлінський
За всього мого досвіду зустрічей із читачами такої зустрічі в мене ще не було.
Це якраз той випадок, коли історія з життя цілком може стати сюжетом для оповідання. Без будь-яких додаткових фантазій.
Почалося все просто: мені зателефонували і запросили до ліцею №12 - провести зустріч із читачами. Коли ти - автор кількох книжок для дітей, то це звична справа. За п'ятнадцять з гаком років до цього звикаєш.
Домовилися на вівторок. А в неділю розігрався шторм. І в понеділок стало ясно, що у вівторок зустрічі не буде. Перенесли.
Їду в призначений день.
(с) Алексей Надэмлинский
Это как раз тот случай, когда история из жизни вполне может стать сюжетом для рассказа. Без каких-либо дополнительных фантазий.
Началось все просто: мне позвонили и пригласили в лицей №12 — провести встречу с читателями. Когда ты — автор нескольких книг для детей, то это обычное дело. За пятнадцать с лишним лет к этому привыкаешь.
А пічка ж все ж горить!
18 листопада 2023 року
(с) Алексей Надэмлинский
В останні 20-30 років зима приходить до нас без осені. Ну, так. Було пекло, від якогго ми знемагали. Потім перепочинок і бах - одеська Зима: болото, бруд, сракопад, два мішки снігу на Одесу і катаклізм...
Настав той період, коли одесити задаються питанням - а коли ввімкнуть опалення?
Мені пощастило - у мене ОАГВ. Агрегат Опалювальний Газовий Водогрійний. 60-х.
...Я пам'ятаю кінець 60-х, коли його ставили. Тоді проходила газифікація Одеси. Сусіди тоді пересварилися - ставити ОАГВ чи чекати центрального опалення.
2018 рік.
Одеса.
28 липня.
Зелена хвиля. Немає коронавірусу. Нема карантину. І живий ще наш метр, друг та вчитель Володимир Рутківський. І війна тільки дихає в потилицю. А ми всі щасливі.
Олексій Юрійович Надемлінський народився в Одесі 15 квітня 1961 року у сім'ї інженерів. Ріс у типовому одеському дворі з його комунальними кухнями та іншим місцевим колоритом.
Коли майбутньому письменнику було років п'ять, він стояв перед книжковою полицею домашньої бібліотеки батьків і поставив собі просте запитання: як з'являються книги?Хлопчик ріс, ходив до школи, а питання лишилося.
У 12 років він написав свою перше оповідання. Потім ходив до шкільного літературного гуртка. У 1978 році отримав першу літературну нагороду – перемогу у Третьій обласній олімпіаді з журналістики. Але в журналістику не пішов, а став студентом Одеського холодильного інституту і за п'ять років став інженером.
(с) Олексій Надемлінський
(міська екологічна казка)
В одному старому лісі жили-були два друга: Жук-Олень та Жук-Носоріг.
.jpg)
Жук-Носоріг був маленьким таким здорованем: маленький, кремезний, з рогом на голові - справжнісінький носоріг тільки зі світу комах. Його тому так і називали.
А ще був наш жук мовчуном.
Жук-Олень був коричневого кольору і дуже великим - розміром з дитячу долоньку. На голові у нього росло два страхітливих роги. Але ці «роги» насправді зовсім навіть не роги, а верхні щелепи. Незважаючи на страшний вигляд, ці «роги» тільки виглядали так і були більше, що називається, для краси, а вірніше було б сказати - для залякування ворогів.
(с) Олексій Надемлінський
Клаптева ковдра спогадів
(В.Рутківський - людина та письменник)
Цей текст НЕ увійшов до збірки
Володимир Рутківський: У житті та культурі України. Книга памʼяті / упоряд. І.Іщук, О.Надемлінський. - Одеса, 2022. - 84 ст.
При його використанні посилання на автора є обов'язковим!
Гості на мітлі
Січень 2023 року. Війна. Росіяни розлютилися від свого безсилля перед ЗСУ. І не придумали нічого кращого, ніж бити своїми ракетами по об'єктах української інфраструктури.
Важко сказати, що там варилося в їхньому хворому мозку - цим нехай займається якийсь учений психіатр. Я просто констатую той факт, що в результаті почалися аварійні відключення електроенергії. І були вони досить часто.
Не можна сказати, що це могло зламати дух українців. Навпаки, це викликало лише агресію у відповідь. У цивільного населення. Навіть не беруся прогнозувати, скільки проклять та нецензурних слів сипалося на адресу росіян при кожній повітряній тривозі.
І ще тоді ми швидко зрозуміли, що все ж таки ми сильно залежимо від таких благ цивілізації як електрика.
...От і того вечора варто було мені прийти після роботи додому, як заверещала сирена повітряної тривоги.
Обкладинка книги В.Рутківського "Сторожова застава"
(с) Олексій Надемлінський
Клаптева ковдра спогадів
(В.Рутківський - людина та письменник)
Цей текст НЕ увійшов до збірки
Володимир Рутківський: У житті та культурі України. Книга памʼяті / упоряд. І.Іщук, О.Надемлінський. - Одеса, 2022. - 84 ст.
При його використанні посилання на автора є обов'язковим!
Вчитель вчителів
Мені завжди було цікаво: як навчають «на письменника?» Адже існував свого часу в СРСР літературний інститут, маса вищих курсів - сценарні, літературні та ще бозна-які. Я ставив це питання багатьом, хто закінчив ці самі заклади.
Відповіді я ніде не отримав.
Володимиру Григоровичу я цього питання не ставив так сталося, що він на нього відповів сам. А було це так.
Один знайомий одеський російськомовний поет видав книгу своїх віршів українською мовою. І мені було вручено примірник цієї книги. Перекладач не був вказан.
Я прочитав кілька віршів із цієї книги. Не треба було бути великим стилістом, щоби відчути руку майстра. Я прямо запитав поета:
- Переклад Рутківський робив?
- Так!
- А чому в книзі не вказано перекладача?
– Володимир Григорович не захотів.
Через деякий час я запитав про теж саме у Володимира Григоровича. Він знизав плечима:
- Льоша, навчити писати не можна. Але показати, як це робиться - можна. Мені принесли автопереклад. Я його глянув, а потім сказав: «Не так треба, а ось так!» Я просто показав як слід!
- А чому ж два роки навчали на вищих літературних курсах?
Мій співрозмовник знову знизав плечима:
- Туди набрали людей, які мали вже видані книги, але мали вищу технічну освіту. Їх там просто підтягували у гуманітарному плані. Скажімо, нам показали усі фільми Хічкока. Уявляєш, всього Хічкока! У СРСР!
У далекому 2018 році я вже працював у складі журі конкурсу "Корнійчуківська премія"( це такий літературний конкурс на найкращий твір для дітей, якщо хто не знає). Серед робіт конкурсантів попалася мені повість "Ксерокс". Текст цієї дитячої книги виділявся із загальної маси.
Я тоді ще подумав: кажуть, що для дітей важко писати. Але цьому авторові - зовсім юній дівчині - вдалося написати так легко та щиро, що... Якби я не знав, як пишуться дитячі книги, то засумнівався у труднощах їхнього написання. Легкість читання породжує ілюзію легкості написання.
Я тоді поставив повісті найвищу оцінку і запам'ятав ім'я – Юлія Лазуткіна.
Того року повість "Ксерокс" посіла друге місце у номінації "Проза" для дітей молодшого віку.
28 березня у мене була зустріч із маленькими читачами. Слід сказати, що останнім часом це відбувається не так часто. Усьому виною спочатку епідемія ковіда, а потім війна.
Втім, війна і зараз триває. Але, незважаючи на це, ми того дня зустрілися.
Погода того дня була огидною — на морі вирував шторм та й у місті було не краще.
Проте діти прийшли.
Розповів дітям про свої книги, про те, як стають дитячими письменниками.
Відчув, як діти через прокляту війну скучили за живим спілкуванням. Потім я мав фото-тайм. Частину фотографій викладаю нижче.
Відбувалося все це у дитячій бібліотеці №21 на вулиці Посмитного, 33. А приводом для зустрічі був Тиждень дитячої книги.
28 марта у меня была встреча с маленькими читателями. Нужно сказать, что в последнее время это происходит не так часто. Всему виной сначала эпидемия ковида, а потом война.
Впрочем, война и сейчас идет. Но, несмотря на войну, мы в тот день встретились.
Погода в тот день была отвратительной — на море бушевал шторм да и в городе было не лучше.
И тем не менее дети пришли.
Рассказал детям о своих книгах, о том, как становятся детскими писателями…
Почувствовал, как дети из-за войны проклятой соскучились по живому общению. Потом у меня был фото-тайм. Часть фотографий выкладываю ниже.
Происходило все это в детской библиотеке №21 на улице Посмитного, 33. А поводом для встречи была Неделя детской книги.
.jpg)
