Діалог в аптеці

 

Діалог в аптеці

(с) Олексій Надемлінський

 an61@ukr.net 

    У мене сталося те, що коротко називається — радикуліт. Треба сказати, що моя спина знайома з ним вже чверть століття.

    Звісно, спочатку я ходив по лікарських кабінетах. А потім, як то зазвичай буває, просто звик до болячки й автоматично виробився у мене свій особистий протокол лікування. Розтирання, прогрівання… ну й таблетки… назви не називаю з відомих причин… але якщо не допомагає, то ін’єкція у філейну частину.

    ...Заходжу до аптеки — поповнити свій запас таблеток. У черзі — одна людина. Жінка. Молодша за мене. Обговорює з фармацевтом переваги та недоліки двох видів свічок від геморою. І все не може визначитися. Моя покійна бабуся Паша, яка висловлювалася на мертвій нині одеській мові. Сказала б: «Як корову купують».

    Якщо хтось не знає (і дай Боже, не знати), що радикуліт має особливість — інколи в найнесподіванішій позі біль раптово зникає. І відчуття схожі на нірвану. І ти боїшся змінити позу — аби тільки  біль та бісова не повернулася.

Перелітна Сова

 

Перелітна Сова

(с) Олексій Надемлінський 

 an61@ukr.net 

    Чарівний Ліс продовжує дивувати.

    Ось, наприклад, Дивна Сова. Раніше вона була Мудрою Совою, а після історії з Ослом Сова стала Дивною. Втім, про історію з Ослом я вже розповідав, і до цієї історії вона не має ніякого відношення.

    Раптом ні з того ні з сього Сова вирішила, що вона не просто птах, а перелітний птах. Відомо, що птахи бувають перелітні і неперелітні.

    Перелітні на зиму відлітають на Південь, а неперелітні нікуди не відлітають, а сидять на одному місці.

    Сова до перелітних птахів ніякого відношення не має. Але наша Сова чи то про це не знала, чи то зробила вигляд, що це їй невідомо.

    Так ось вона, як то кажуть, зібрала свої речі і полетіла в теплі краї.

Клен та акація

  

 

 

 

Клен та акація

 

(с) Олексій Надемлінський 

 an61@ukr.net 

 

    Перед моїм будинком дуже вузький тротуар. До недавнього часу на ще більш вузькому місці між тротуаром і трамвайними коліями росло три дерева.

    Втім, все в світі відносно — я маю на увазі «недавній час». Років десять тому одне дерево впало чи то від старості, чи то від вітру, а швидше від усього разом. І його спиляли під самий корінь.

    Креативна частина мешканців мого будинку влаштувала в пеньку міні-клумбу, але вона довго не прожила — деревина пенька просто-напросто згнила .

    Залишилося два живих дерева — клен і акація.

Самурай та бритва

 

(с) Олексій Надемлінський 

 an61@ukr.net 

Самурай та бритва

 

 

 

    Жив був один самурай. Старий, навіть можна сказати, що дуже старий самурай. Скільки він прожив на цьому світі, ніхто не знає. А може знає, але не говорить.

    І оскільки (і це знає будь-який п'ятикласник) у кожного самурая немає мети, а є тільки шлях, то і блукав той самурай багато років по білому світу як неприкаяний.

    Але крім історії з шляхом і метою, будь-який п'ятикласник також знає, що самураю належить меч. Але з мечем у нашого героя казус вийшов. Чи то десь на переході забрали у самурая його меч, чи то десь на кордоні митники конфіскували його колючо-ріжучу зброю. Деякі навіть
стверджують, що ті митники досі сперечаються - чи зараховувати самурайський меч до меча, чи це все-таки шабля.

    Втім, ніхто толком нічого сказати не може.

    Факт залишається фактом: самурай блукав без зброї, занурений у свої невеселі думки. Довго йшов самурай, поки не зустрів Старого. Якщо самурай був старим і навіть дуже старим, то Старий однозначно був древнім, може бути навіть дуже древнім.

    - Залишився без меча? - запитав Старець.

    Самурай тільки зітхнув.

    Старець продовжував:

    - Все змінюється в цьому світі. І щоб зрозуміти цей світ, метушитися не варто. Я теж, коли був молодим, метушився: дивився, як ростуть дерева, поки не зрозумів, що метушитися не варто.

    Старець помовчав і додав:

    - Ось і тобі час змінюватися.

    І простягнув бритву. Звичайну бритву. Втім, ні - не зовсім звичайну. Справа в тому, що на той час, коли трапилася ця історія, дана конструкція бритви безнадійно застаріла, і голитися нею наважився б хіба що людина, яка відчувала гостру нестачу адреналіну в крові.

    Проте, Самурай взяв бритву і відкрив її. На лезі був витравлений напис «Бритва Оккама».

    - Акама? Це та, що в префектурі Фукуока? - запитав Самурай. 

Краплі сонця

 

Краплі сонця

(с) Олексій Надемлінський 

 an61@ukr.net 

Так побачив мою фотографію ШІ. Нічого казати не буду - просто оригінальну фотографію розміщу наприкінці тесту.

 

    Прозаїку важко розмовляти з поетом: мізки у нас по-різному влаштовані. Так ось, волею випадку я - прозаїк, дружу з поетом. Треба сказати, я намагаюся будь-якому явищу знайти пояснення простіше, а товариш мій все мандрує в пошуку фрази пофігуристішої, ,більш вишуканої.

    Зустрілися ми якось раз.

    Говорили багато про що і між справою товариш мій несподівано запитав:

    - Як тобі назва «Краплі сонця»?

    Я знизав плечима: назва як назва. Але товариш вчепився в мене мертвою хваткою. Скажи, мовляв, що перше тобі спало на думку.

    Я спробував віджартуватися:

    - Коньяк можна було б і не так пафосно назвати.

    Товариш мій чомусь зрадів, щось там записав на шматочку паперу (щось, напевно, дуже поетичне.) Ми розійшлися - кожен у своїх справах.

    Я не знаю, про що думав мій товариш, а мені не давала спокою думка - чому я краплями сонця назвав коньяк?

    Довелося покопатися у своїй пам'яті, відмотати назад понад три десятки років і згадати...

 

Моя одеська Вальпургієва ніч

 

 

Моя одеська Вальпургієва ніч

(с) Олексій Надемлінський

 an61@ukr.net 

    Мій рідний дім був побудований на початку минулого століття... або навіть наприкінці позаминулого. А мої бабуся і дідусь оселилися в цій квартирі на початку 30-х років ХХ століття. Що було з будинком до 1917 року для мене таємниця. Можу тільки здогадуватися. Тут виросла моя мама і два її брати. У цій квартирі прожили все життя мої батьки. Половину свого життя в ній прожив і я. Зараз я знову живу тут.

    Під час Другої світової війни Одесу бомбили німецько-румунські війська. Та й під час визволення, як я розумію, місту теж дісталося, але історики досі згадувати про це не дуже люблять.

    Бабуся розповідала, що під час тієї війни бомба влучила в будинок, який примикав до нашого. Той будинок зруйнувався. А наш вистояв. А потім поруч із сусідським будинком загорілася військова вантажівка.

Два жуки

 

(с) Олексій Надемлінський 

 an61@ukr.net 

(міська екологічна казка)

В одному старому лісі жили-були два друга: Жук-Олень та Жук-Носоріг.

Жук-Носоріг був маленьким таким здорованем: маленький, кремезний, з рогом на голові - справжнісінький носоріг тільки зі світу комах. Його тому так і називали.

А ще був наш жук мовчуном.

Чого про його друга не скажеш. Жук-Олень вмів розмовляти: стрекотів щось, але що саме - його друг зрозуміти не міг. Втім, це друзів не бентежило - адже для справжньої дружби важливі не слова, а розуміння. Вони були дуже різними, але це анітрохи не заважало їх дружбу.

Жук-Олень був коричневого кольору і дуже великим - розміром з дитячу долоньку. На голові у нього росло два страхітливих роги. Але ці «роги» насправді зовсім навіть не роги, а верхні щелепи. Незважаючи на страшний вигляд, ці «роги» тільки виглядали так і були більше, що називається, для краси, а вірніше було б сказати - для залякування ворогів.

Перший балет

 

Оповідання для дітей. Україномовний варіант. 

 Посилання на російськомовний варіант.

 

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net 

    Дитячі враження - найяскравіші. Ці враження потім людина проносить через все своє життя. Мені, наприклад, дуже запам'яталося моє дитяче розчарування. Перше. Справжнісіньке.

    А пов'язано воно з балетом.

    Я в той час збирався піти до першого класу. Мої батьки сказали, що я вже «доріс» не тільки до школи, але і до балету. І вони вирішили повести мене в одеський театр опери та балету... На біду - мою та балету - для першого відвідування був обраний «Лускунчик».

    До цього походу, як я зараз розумію, мої батьки підійшли дуже серйозно.

    Мені була прочитана казка Ернста Гофмана «Лускунчик і мишачий король», по якій був поставлений балет. Казка вразила мене. Я чекав заповітного дня, коли ж побачу цю казку на сцені.

Біма

 

 

 Оповідання для маленьких. Україномовний варіант. 

 Посилання на російськомовний варіант.

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net 

 

 

 

Біма

    Мене звати Катерина. Зараз мені шість років, але скоро буде десять.

    Влітку мама і тато відвезли мене в село до бабусі і дідуся.

    Там добре. Багато різних тварин і птахів. Кури з курчатами. І качки з каченятами. Але ні каченят, ні курчат чіпати не можна - їх мамки боляче клюються.

    Ще там є коза Білка. Але до неї я боюся підходити - в неї дуже страшні роги.

    Є кролики - вони живуть в клітках. Але вони дуже полохливі та не дають себе гладити. Зате під клітками в будці живе моя подруга Біма.