Нотатка про ковбасу

суббота, 10 сентября 2022 г.

Нотатка про ковбасу

ХХІ століття. Нотатки під час війни

Світлина з відкритих джерел

Є така думка, що війна робить людей жорсткішими. Мовляв, людина, що пройшла війну, грубіє душею та й все таке інше.

...Півроку вже триває російсько-українська війна. Вона, проклята, міцно увійшла до нашого життя. Ці шість місяців навчили нас багато чому.

Одеса опинилася у тилу. Ні, моєму місту теж дісталося, але не так, як, скажімо, Миколаєву чи Харкову.

Одесити вже звикли (звучить, звісно, дико, але це так) до сигналів повітряних тривог і за звуком відрізняють “приліт” від роботи ППО. І ще багато до чого ми звикли.

А ще ми навчилися визначати хлопців та дівчаток, які були на “передку”. Це важко одразу пояснити. Вони відрізняються – словами, поглядом. Іноді навіть їм не потрібно носити форму, щоб зрозуміти: людина “звідти”.

...Я стояв на зупинці. Очевидно, у роботі транспорту стався збій. Що ж, таке буває і в мирний час.

Я стояв на зупинці в районі, який в Одесі люблять називати "приватним сектором". Навпроти зупинки – магазин. Невеликий такий собі магазинчик.

На зупинці стояв хлопець у зесеушній футболці "олива" та тактичних брюках-пікселях.

Навколо зупинки тинявся худий собака. Треба сказати, що бродячі собаки в останні роки сім-вісімь в Одесі стали рідкістю - далася взнаки робота Німецького Притулку для Тварин. Якщо й зустрічається безпритульний собака, то у нього, як правило, у вусі жовта кліпса, що означає - собака стерилізована та щеплена.

Цей був без кліпси. І собака досліджував урни у пошуках їжі.

Хлопець у “оливі” глянув на собаку і попрямував до магазину. На ходу він кинув їй: "Нікуди не йди!"

Собака зрозумів його і чекав на хлопця перед входом до магазину. Втім, чекати довелося недовго.

Хлопець вийшов із магазину з великим шматом ліверної ковбаси і тут же віддав її собаці. Той жадібно ковтав.

Вдалині з'явилася довгоочікувана маршрутка. Хлопець сказав: "Приходь сюди щодня вранці". Собака, здавалося, знову зрозумів його. Вперше я ще сумнівався - чи розуміє його собака, то тепер я в цьому не сумнівався, а знав.

Точно знав. Напевно.

Я уважно подивився на хлопця – йому було років тридцять. Трохи молодші за моїх доньок.

Маршрутка виявилася "не моєю", але явно хлопця в "оливі". Той рушив на посадку.

І тільки зараз я помітив, що хлопець ледве помітно накульгує на ліву ногу.

Слідом підійшла і "моя" маршрутка.

...Війна робить людей жорсткішими?

Олексій Надемлінський

дитячий письменник,

член НСПУ

Мои последние авторские статьи, статьи обо мне и статьи моих друзей