Моя одеська Вальпургієва ніч

пятница, 17 мая 2024 г.

Моя одеська Вальпургієва ніч

(с) Олексій Надемлінський

Мій рідний дім був побудований на початку минулого століття... або навіть наприкінці позаминулого. А мої бабуся і дідусь оселилися в цій квартирі на початку 30-х років ХХ століття. Що було з будинком до 1917 року для мене таємниця. Можу тільки здогадуватися. Тут виросла моя мама і два її брати. У цій квартирі прожили все життя мої батьки. Половину свого життя в ній прожив і я. Зараз я знову живу тут.

Під час Другої світової війни Одесу бомбили німецько-румунські війська. Та й під час визволення, як я розумію, місту теж дісталося, але історики досі згадувати про це не дуже люблять.

Бабуся розповідала, що під час тієї війни бомба влучила в будинок, який примикав до нашого. Той будинок зруйнувався. А наш вистояв. А потім поруч із сусідським будинком загорілася військова вантажівка.

І ось пішов третій рік війни. Цієї. Нової. Російсько-української. Дивно - в Одесі фашистам медом намазано, чи що? Ця думка вже не вперше з'являється в моїй голові.

...Людина таке створіння, що здатна звикнути до всього. Ось і ми на третьому році війни вже звикли до сигналів повітряної тривоги ночами. Організм просто часто перестав реагувати на сигнал.

Тієї Вальпургієвої ночі я проспав сигнал тривоги. Прокинувся від звуку сильного вибуху неподалік. У кількох квартирах нашого двору-колодязя посипалося скло.

Спрацював рефлекс - я метнувся під захист двох стін. І тут бабахнуло.

Далі почалося як у сповільненому кінобойовику.

Хруснули, на диво тихо, шибки. Із дверних прорізів повалили клуби пилу. Вхідні двері в буквальному сенсі слова, як вітром здуло. У роті з'явився присмак штукатурки. У повітрі запахло гаром.

Тієї ж секунди сто сорок мільйонів громадян сусідньої країни в моїх очах змінили свою сексуальну орієнтацію і перейшли до категорії "породження пекла".

...Вранці ми винесли з квартири уламки скла і шматки штукатурки. На тротуарі неподалік від нашого будинку на тротуарі темніла зловісна бура пляма.

І в голові крутилося одне питання: чого хочуть домогтися ці нелюди ракетними обстрілами житлових кварталів? Залякати? Двох років їм не достатньо, щоб зрозуміти, що це не працює?

Я обернувся на свій будинок. Він стояв. Підсліпуватий від вибитих вікон. Але стояв.

Як стоїть наша Одеса. Як стоять одесити.

травень 2024

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net

Мои последние авторские статьи, статьи обо мне и статьи моих друзей