"Війна та мир"

пятница, 26 июля 2024 г.

"Війна та мир"

(с) Олексій Надемлінський

"Війна та мир"

Настав час поговорити про гуманітарні науки в радянській школі. Про математику я вже колись згадував. Історія (як предмет) - взагалі морок. Особливо в молодших класах. Пам'ятаю, на одному уроці вчителька пафосно стверджувала, що Росія ніколи (!) не починала жодної війни. А вже в іншій чверті та ж сама вчителька не менш пафосно стверджувала, що у 18 столітті Росії потрібен був вихід до Балтійського моря, і цар Петро розпочав Північну війну, щоб відвоювати "исконнорусские земли". Щоправда, визначення цих самих "исконнорусских земель" нам дано не було.

Але було навіть нам - хлопчакам - зрозуміло, що тут одне з двох: або щось не так із логікою вчительки, або щось не так із самою історією загалом. Те, що вчителька "соврамши" для мене було очевидним. А викривати дорослу людину у брехні - марне заняття. Це розуміли навіть діти.

Далі - більше. Вітчизняна війна 1812 року. Бородіно. Тут логіка взагалі у глибокому нокауті: покласти третину армії, втратити столицю і наполягати потім на власній перемозі. Логіка нервово курить звісно де.

Постраждала від такого підходу не тільки історія, а й література. "Війна і мир". Лев Толстой. Класик російської літератури. У старших класах це входило до шкільної програми.

Я намагався прочитати роман влітку. Але після двадцяти перших сторінок у мене закрався великий сумнів, що це класика російської літератури, бо написано воно французькою мовою. Організм мій відторгав це буквально на фізіологічному рівні. Я зрозумів безглуздість цього заняття. І залишок літа провів у читанні Шекспіра. Вже його-то я прочитав повністю. І з задоволенням.

Пародокс, на мій погляд, полягав у тому, що Толстой терпіти не міг Шекспіра. Але Шекспір мені виявився до душі. А Толстой у мене поперек мозку став.

Але на цьому справа з Толстим не закінчилася. Коли почався навчальний рік, я пішов на розмову з учителькою російської мови та літератури. Я чесно зізнався про відторгнення організмом шедевра російської літератури. І попросив не викликати мене по Толстому.

Загалом, це була нахабна авантюра. Але... я вже на той час щосили писав свої оповідання, вчителька це знала, і я ризикнув звернутися з таким проханням.

Бідна Раїса Мойсеївна Куперман! Мені зараз страшенно соромно за своє нахабство. А Раїса Мойсеївна тільки зітхнула і тихо запитала: "А з твором, що робитимеш?"

"На вільну тему писати буду," - сказав я. Вона кивнула.

... слово вона своє дотримала.

А мені ніяково досі, що штовхнув улюблену вчительку якщо не на посадовий злочин, а на посадовий проступок. Утім, якби не Раїса Мойсеївна, не її літературний гурток і не придуманий нею рукописний журнал "Проба", то навряд чи були б мої книжки, та й не тільки мої... З її легкої руки вийшов і поет, і журналіст. До речі, після нас приплив учнів-письменників у неї вичерпався.

А через кілька років після нашого випуску Раїса Мойсеївна поїхала до США. Слава богу, були вчителі, яким як і учням було задушливо в тій країні насильства над логікою і здоровим глуздом.

7 липня 2024 року

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net

Мои последние авторские статьи, статьи обо мне и статьи моих друзей