Зустріч з паном Сталіним

пятница, 18 апреля 2025 г.

Зустріч з паном Сталіним

Карикатура взята з відкритих джерел.

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net

Зустріч з паном Сталіним

Чого тільки не траплялося в «лихі дев'яності»...

Сьогодні вже потрібно, ймовірно, написати, що маються на увазі 90-ті роки двадцятого століття. Час же тече швидко.

У 1991 році звичне життя завалилося. Утім, те, що всі сприймали «як життя», найбільше нагадувало перебування в армійському чоботі: в об'ємі якось тепло, хоч і темно, і душно, і запах не дуже-то, але якось жити можна. Держава не дуже-то давала свободи, але і з голоду померти не давала.
А тут раптом держава загинула, і крутись, громадянине, як хочеш. Ось ми й крутилися. Наша маленька компанія, яка виникла з працівників відділу програмування покійного державного заводу, хапалася за будь-яку роботу, що несла перспективу отримання хоч якихось грошей.

Зате всі з товаришів перетворилися на панів, що то лякало, то веселило.

Того дня я сидів за комп'ютером і страждав над складанням комерційної пропозиції про продаж асфальтоукладального катка, яким розплатилися з нами за бартером. Cлог у мене не йшов. І я розумів, що сьогодні загруз міцно і надовго. Та й сам предмет продажу якось не надихав.

- Ти тут надовго? - поцікавився бухгалтер.

   Я зітхнув:
   - Боюся, що з цим комерційним тут ночувати буду. Музи немає.
   Колега зрадів. І цього не приховував:

- Я залишу тобі папери. Тут прийде один бізнесмен - передаси йому.
Я кивнув, але запитав:

     - А від якої він компанії? Або яка в нього посада?

   - Здається, він президент.

   - Острови Борнео? - пожартував я.

   - Ти ж знаєш - зараз що дрібніша фірма, то голосніше звучить посада її керівника.
   Я не вгамовувався:
   - Так кому передати? Першому зустрічному бомжу?
   - Слухай, не грузи собі пам'ять, а мені не мороч голову. Прізвище у кренделя запам'ятовується.

- Невже знаменитий Припупкін, якого так любили поминати офіцери як зразок у Радянській Армії?

- Ні. Сталін.

Я відірвався від екрана.

- Я правильно почув?

- Правильно.

- Сподіваюся, що не Йосип Віссаріонович.

- Я ж казав, що прізвище в нього запам'ятовується легко.

Колега поклав на край столу теку з документами і був такий. Я подивився слідом колезі, на теку та пробурмотів:

- Краще б у нього було прізвище Припупкін.

...Я вже розправився з комерційною пропозицією і тут з'явився ВІН.

Орлиний профіль, гордий погляд.

- Мені потрібен...

Він назвав ім'я мого колеги.

- А ви, вибачте, хто? - запитав я.

Далі пішов текст... я зараз не гарантую достовірність назв. Ба більше, як заведено писати в подібних випадках: будь-який збіг прізвищ та назв організацій - випадковість.

- Я - президент фірми «Атака з моря», Голова Асоціації власників Сонячних Зайчиків, Співзасновник Клубу Любителів Пива...

З кожним «титулом» і посадою їхній власник дедалі ширше розпрямляв плечі. Здавалося, ще одна посада, і він злетить. Але злий я був того дня. Напевно ще я був не дуже ввічливий, бо напряму запитав:

- А прізвище у власника всіх цих титулів є?

Зник мій відвідувач якось одразу і тихо вимовив:

- Сталін...

- Вам просили передати! - я вручив йому теку. А сам подумав: своє прізвище пан Сталін вимовив так тихо й несміливо, немов воно було не Сталін, а прости господи, щось непристойне... Сралін, наприклад. До речі, за подібну помилку в прізвищі батька народів головного редактора центральної махачкалинської газети заарештували та розстріляли свого часу.

Ну, ось - хотів написати спогади, а вийшла розповідь.

До чого це я?

Бідний хлопець - чи не простіше було змінити прізвище? Утім, це його особиста справа. Він вважав за краще збирати посади і звання... Його справа.

Тільки от здається мені, що навіть мільйон посад, звань і навіть титулів не перекриє всього шість букв - Сталін.

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net