(с) Олексій Надемлінський
Кожна людина у своєму житті відчуває те, що заведено називати нав'язливою думкою. Кажуть, що це нормально. Збреде в голову думка і не відпускає.
Ось, наприклад, засіла в голові в мене слова про Олександра Гріна. Про останні роки життя письменника пишуть приблизно так: "Грін із дружиною відчайдушно голодували і часто хворіли. Грін намагався полювати на навколишніх птахів із луком і стрілами, але безуспішно."
І ось я думаю: а навіщо так складно? Навчитися стріляти з лука набагато складніше, ніж із... рогатки. Так, примітивної рогатки, яку за наявності рук із плечей можна змайструвати за тридцять хвилин.
Згадався мені епізод із часів СРСР, коли один мій товариш, знаючи, що я працюю на заводі, попросив мене принести кульок від підшипників. Я приніс. Тим паче, що кульки ці з розбитих підшипників вважалися відходами та йшли в металобрухт.
Потім мій товариш став регулярно просити мене забезпечити його кульками. Якось я жартома запитав: чи їсть він їх, чи що? І тоді товариш зізнався. Він мисливець. Пернатої дичини не багато в наших краях і до того ж існують норми відстрілу. Найбільші норми відстрілу на дрібну дичину на кшталт диких голубів (якщо не помиляюся, щось близько 10 штук). Стріляти таку дрібноту клопітно - одного голуба підстрелиш, зграя відлітає і йди за нею два кілометри. Та й патрони річ дорога. А рогатка - зброя тиха.
Так і ходив він на полювання - рушниця на плечі, в одній кишені мисливський квиток, в іншій рогатка з кульками.
До чого це я?
Полювання Гріна з луком на птахів - або поза, або романтизм. Надто вже це дурна затія.
Втім, правди ми вже не дізнаємося ніколи.
(с) Олексій Надемлінський
Малюнок взято з відкритих джерел
.jpg)
Комментариев нет:
Отправить комментарий