(с) Олексій Надемлінський
Сталося це наприкінці 60-х – на початку 70-х. Якщо сказати точніше, то десь між 1968 та 1972 pp. Я тоді навчався у початковій школі.
Ми з батьками пішли у кіно. Треба сказати, що в кіно ходили ми тоді досить часто, хоча репертуар був досить убогий: фільмів на екрани виходило мало, а закордонних ще менше.
Батьки пішли прем'єру. На екрани вийшов один із перших фільмів "Визволення".
Про фільм вражень не залишилося.
Враження залишилися від глядачів.
...Коли на екрані з'явився Сталін, десь третина зали почала аплодувати. Після сеансу, вже на вулиці батько, зазвичай скупий на прояв емоцій, закурив і запитав у матері: "І як тобі сподобалися ці оплески?"
От я й досі думаю: вже на той час правду про Сталіна знали всі. І все-таки... що це було? Різновид Стокгольмського синдрому? Чи третину зали щиро любили тирана? Зала, до речі, була повна.
Чи це було ще щось?
І як це назвати?
Я так остаточно і не вирішив як це назвати.
Напевно, таки Стокгольмський синдром.
(с) Олексій Надемлінський
Олексій Надемлінський. Маленька відьма та Кір. Книжкова дегустація.
.jpg)
Комментариев нет:
Отправить комментарий