Дві презентації. Підсумки

суббота, 20 октября 2018 г.

Дві презентації. Підсумки

За два дні - дві презентація-зустрічі з маленькими читачами.

Перша - в універсальному читальному залі дитячої бібліотеки ім. А. Гайдара. Це місце для мене в якійсь мірі знакове: десять років тому тут пройшли перші презентації моїх перших книг. Тому у нас склалися не лише теплі стосунки, але й давнішня дружба.

Специфіка роботи дитячого письменника - читач у нього досить швидко міняється: одні читачі зростають, але тут же підростають нові. Тому зустрічі з читачами у мене проходять дуже часто.

Хотілося провести презентацію нової книги "Маленька відьма та Кір". Тим паче, що це перша моя книга, написана українською мовою. А видана вона в такому престижному видавництві, як "Видавництво Старого Лева".

Відразу скажу - презентація вдалася. І в цьому заслуга не стільки моя, скільки працівників бібліотеки.

А дітям було цікаво послухати про відьом, волхвів, казаках-характерниках, домовиках, коловершах та інших давньослов'янських міфічних істотах. Фентезі викликає інтерес у дітей. Тим більш фентезі на основі фольклору рідної країни.

Дещо все ж залишилося "за кадром". Наприклад, чому я раптом написав книгу українською мовою. Ймовірно, це виглядає, дійсно, декілька дивно: після 6 досить успішних книг російською мовою раптом…

Не раптом. Однією з причин стали... соцсети. Чесно кажучи, набрид той флейм, який розвели в соціальних мережах. Деякі українські російськомовні автори стали відверто нити. Суть цього ниття в тому, що російськомовному авторові ніколи не написати книгу українською мовою. Я ніколи не вступаю в суперечку. На мій погляд, суперечка - найдаремніше зайняття. Марна трата сил і часу. Я ще не бачив, щоб в спорі народилася та сама істина. І ніхто в спорі ще не змінив своєї думки - я такого ще не бачив.

Досвід роботи над текстами українською мовою у мене був - робота над текстами для "Одеськой читанки" і "Одеськой хрестоматіі" не пройшла дарма. Проте сумніви все ж були. Зі своїми сумнівами я поділився з такою величиною української дитячої літератури як В.Г.Рутківський. На моє питання про якість моєї мови метр знизав плечима і підбадьорив мене: "Не треба морочити собі голову. Ви просто відчуваєте мову. Сідайте та працюйте."

Я узяв текст, з яким став переможцем конкурсу Корнейчуковская премія в 2013 році. Після двох сторінок перекладу, я раптом згадав свою бабусю. У другому класі я учив українські вірші. Зазвичай вірші я учив дуже легко, а тут... заминка вийшла. таке буває. Бабуся слухала, а потім підвела мене до вікна. У нашому дворі стояв здоровенний мужик і з тупим виразом обличчя палив. Бабуся сказала: "От як назвати його одним словом? Назви його по-російськи "бик" і це нічого не скаже про нього. А скажи "бугай" і це скаже про нього все. Кожна мова має свій смак".

Я зрозумів, що кожна мова має свою пластику, яка і диктує стиль викладу. Врешті-решт, книга - моя, і я маю право робити з цим текстом все, що мені завгодно.

І я переписав свою книгу, змінюючи дуже багато що. Це вже була зовсім інша книга. Сюжетна лінія збереглася... а усе інше... Я б навіть не назвав це перекладом. Швидше за все це вже українська версія.

Навіть назву довелася змінити. До речі, Кір - це не хвороба, а кіт розумний.

Вийшла зовсім інша книга. Вона не стала гірше або краще. Вона просто стала іншою.

Книга вийшла. Видавництво Старого Лева її видало. Хочеться подякувати редакторів усіх рівнів, які допомагали мені з підготовкою книги до друку. Взагалі дякую усім, хто брав участь у виданні цієї книги.

Тепер книга почала самостійне життя.

Друга зустріч була з читачами центральної дитячої бібліотеки. Я сам не чекав, що діти поводитимуться так тихо - це радувало: отже, тема ця цікава читачам. Навіть учителі здивувалися, як тихо і уважно слухали мене діти. Чесно кажучи, це було приємно.

А того ж дня на Фейсбуке мені прийшло декілька позитивних відгуків. Особливо запам'яталася фраза: "Кір суперкіт, улюбленець мого синочка)))"