Дещо про старість

пятница, 28 августа 2026 г.

Дещо про старість

Дещо про старість

(с) Олексій Надемлінський

Старість підкрадається непомітно.

Саме так: старість підкрадається непомітно. Спочатку якось вже починаєш уникати підземних переходів, та й відстані більшають — те, що раніше долав за десять хвилин, чомусь вимагає тепер куди більше часу.

Але ти над цим особливо не замислюєшся.

Задача для п'ятикласника: це не відстань збільшилася, це швидкість впала. Та ти відмахуєшся від очевидного. Знаходиш виправдання — я просто нікуди не кваплюся.

А потім — наче веслом по голові.

Здибаєш знайомого-однолітка й чуєш від нього:

— А Льова ж помер.

А ти дивуєшся, висловлюєш жаль, співчуття — усе, що заведено в таких випадках. А потім ставиш запитання з підступом:

— А скільки Льові-то було?

І чуєш у відповідь:

— Він на три чи чотири роки старший за нас.

Відповідь без каверзи, але…

Три-чотири роки.

А далі вже зовсім сумне. Стоїш собі в неділю на вулиці, а якась бабуська-оптимістка, проходячи повз, звернеться до тебе:

— Діду, доброго ранку тобі!

Ні, коли чуєш «діду» від онуків — це нормально. Але з уст бабусі…

Відповіси їй.

А вона бадьоро веде далі:

— Іду до церкви. Молитися буду за всіх нас і за нашу перемогу!

Дякую. Хоча дуже кортить сказати одне слово — оптимістка! Але мовчу. Адже я теж оптиміст. Зрештою, ми всі не хочемо піддаватися старості.

А я піду до свого комп'ютера й напишу ще одну казку для онуків. Першу свою казку я писав для власних дітей, а вийшло так, що її прочитало не одне покоління інших дітлахів. Може, вдасться ще написати казку для онуків?

Три-чотири роки.

І ноги перестають страйкувати, крок прискорюється, а відстані скорочуються…

Іду до свого комп'ютера.

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net

17 серпня 2026 року