Гроза під час війни

пятница, 12 июня 2026 г.

Гроза під час війни

(с) Олексій Надемлінський

Людина — така істота, що швидко пристосовується до будь-яких умов. Це пояснює той факт, що людина розселилася від Далекої Півночі до екваторіальних тропіків.

До чого я це веду?

Війна триває п’ятий рік. У лютому 2022 року обстріли сприймалися дуже болісно. Хоча зараз я розумію, що тоді найбільше вражало психіку не стільки сам обстріл, скільки виття повітряної тривоги.

Але досвід і звикання прийшли досить швидко. Війна змінилася, змінилися й ми. Навчилися оцінювати ступінь небезпеки. Наприклад, балістична ракета небезпечніша за дрон.

Пригадую, на п'ятий рік війни, в середині квітня 2026 року, я йшов на роботу, і сигнал повітряної тривоги застав мене за 400 метрів від мого місця роботи. Глянув у Telegram на моєму смартфоні. Повідомлення були одностайні: йшла атака дронів. Найближчим безпечним місцем була моя робота. І я навіть не роздумував, а просто пришвидшив крок.

Але повідомлення в Телеграмі — це ще не реальність (якщо взяти до уваги площу нашого міста).

Однак того разу сталося те, що зі мною траплялося не так вже й часто за цю війну: над моєю головою дрони пролетіли разів три.

До місця моєї роботи залишалося лише перейти дорогу. Але мені дорогу перегородило червоне світло світлофора. На іншому боці зупинився чоловік приблизно мого віку. І саме в цей момент із характерним звуком над нашими головами прогудів дрон.

Я провів за ним поглядом. Підозрюю, що мої думки пробігали «біжучим рядком» по моєму обличчю. Чоловік навпроти дивився на мене, втягнувши голову в плечі.

Дрон пролетів, світлофор загорівся зеленим. Ми пішли. На середині проїжджої частини ми зрівнялися.

— Пролетів, падлюка? — запитав чоловік.

— Пролетів…

До своєї відповіді я додав ще кілька слів, але я не буду їх тут відтворювати з відомих причин. Але ви здогадуєтеся.

Тут зовсім близько запрацювали наші хлопці з ППО.

Скоро я вже був у відносно безпечному місці за принципом «двох стін».

Втім, я все це писав лише для того, щоб передати ту атмосферу, в якій ми живемо вже п’ятий рік. БПЛА до нас прилітають регулярно — якщо не щодня, то через день.

...через місяць вночі я прокинувся від гуркоту. Гуркіт не був схожий на роботу ППО. Не був він схожий і на приліт БПЛА. На удар ракети теж не дуже. Нова ракета?

Схопився за телефон. Телеграм-канали мовчали. За вікном знову гримнуло. У мені наростала тривога. Коли по вікну застукали краплі дощу, я збагнув: це просто гроза. Травнева гроза.

І ось про що я подумав.

Я вірю в нашу перемогу.

Але…

...як скоро після нашої перемоги я перестану здригатися від звуків грому?..

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net