Вчитель вчителів

Обкладинка книги В.Рутківського "Сторожова застава"

(с) Олексій Надемлінський

Клаптева ковдра спогадів

(В.Рутківський - людина та письменник)

Цей текст НЕ увійшов до збірки

Володимир Рутківський: У житті та культурі України. Книга памʼяті / упоряд. І.Іщук, О.Надемлінський. - Одеса, 2022. - 84 ст.

При його використанні посилання на автора є обов'язковим!

Вчитель вчителів

Мені завжди було цікаво: як навчають «на письменника?» Адже існував свого часу в СРСР літературний інститут, маса вищих курсів - сценарні, літературні та ще бозна-які. Я ставив це питання багатьом, хто закінчив ці самі заклади.

Відповіді я ніде не отримав.

Володимиру Григоровичу я цього питання не ставив так сталося, що він на нього відповів сам. А було це так.

Один знайомий одеський російськомовний поет видав книгу своїх віршів українською мовою. І мені було вручено примірник цієї книги. Перекладач не був вказан.

Я прочитав кілька віршів із цієї книги. Не треба було бути великим стилістом, щоби відчути руку майстра. Я прямо запитав поета:

- Переклад Рутківський робив?

- Так!

- А чому в книзі не вказано перекладача?

– Володимир Григорович не захотів.

Через деякий час я запитав про теж саме у Володимира Григоровича. Він знизав плечима:

- Льоша, навчити писати не можна. Але показати, як це робиться - можна. Мені принесли автопереклад. Я його глянув, а потім сказав: «Не так треба, а ось так!» Я просто показав як слід!

- А чому ж два роки навчали на вищих літературних курсах?

Мій співрозмовник знову знизав плечима:

- Туди набрали людей, які мали вже видані книги, але мали вищу технічну освіту. Їх там просто підтягували у гуманітарному плані. Скажімо, нам показали усі фільми Хічкока. Уявляєш, всього Хічкока! У СРСР!

Я уявляв. Це зараз в Інтернеті можна знайти та подивитися все що завгодно. А тоді громадяни дивилися лише те, що пройшло через цензуру. Я хотів запитати, чи не показували їм фільми Лєні Ріфеншталь, але Володимир Григорович продовжив:

- А взагалі вам з Інною Іщук вже давно час своїх учнів мати.

Я почав пояснювати, що вже вів дві дитячі студії. Але чи то я поганий учитель, чи ще щось...

На мене уважно подивились та сказали:

- Гарного учня важко знайти. Шукай.

Але учні в мене якось з'являлись самі собою.

...Двоє учнів знайшлося майже одночасно. І обидва не з Одеси. І віку недитячого – на межі тридцяти років. І вже щось написали.

Інакше кажучи, це було зовсім те, що розуміється під терміном «учень». Та й я не збирався ставати для них вчителем. Просто я побачив у їхніх текстах не лише потенціал, а й схильність йти тією ж дорогою, яку я сам вже проходив. І мені захотілося просто застерегти - не хотілося, щоб люди наступали на ті ж граблі, на які я вже колись наступав. Адже наступати на граблі буває дуже боляче.

Володимир Григорович особливого захоплення не висловив:

- Це не зовсім те, що я мав на увазі.

Сказано це було досить м'яко, але було зрозуміло – метр незадоволений.

Того дня дісталося не лише мені, а й Інні. Я вже не пам'ятаю за що саме, але, пригадую, вона зробила теж щось не так, як пропонував Володимир Григорович. Втім, «дісталося» - дуже сильне слово. Своє невдоволення Володимир Григорович висловлював м'яко, але саме ця м'якість показувала його незадоволеність.

Я ще сказав Інні, коли ми з нею того дня опинилися наодинці:

- У мене таке враження, що до нас Володимир Григорович ставиться як до дебільних дітей: дебільнуваті, але свої та все одно улюблені.

Інна засміялася і погодилася зі мною.

...Наступна учениця з'явилася в мене раптово. Наталія Кавун працювала зі мною у дитячій бібліотеці. Точніше, я працював під її керівництвом. А чим ще, крім усього іншого, потрібно займатися в дитячій бібліотеці? Правильно – говорити про дитячу літературу. Ми й говорили.

Якось так між іншим я дізнався, що Наталя пише вірші. Потім вона запитала мої думки щодо них. Я чесно сказав, що у не бачу нічого особливого, але при цьому попередив, що не вважаю себе експертом у поезії. Порадив писати прозу.

Через деякий час мені був принесен аркуш паперу з трьома абзацами тексту та питанням: чи з цього може щось вийти?

Я (здається, досить різко - за що мені соромно досі) відповів, що є один спосіб дізнатися про це - сісти, написати і подивитися.

Якщо говорити відверто, я не сподівався, що в неї щось путнє вийде. З першого разу мало хто має. Майже не виходить.

Досить швидко повість була готова. Дитяча. Детективна. Я був здивований. Сильно. Ні, зауваження у мене, звичайно, були, але вони були несуттєвими. Грамотний редактор ці зауваження усунув би за дві секунди.

...Повість посіла третє місце на Корнійчуківській премії. Скажу одразу – у тому 2020 році – я не судив номінацію Проза для дітей старшого віку. Це на той випадок, якщо комусь захочеться запідозрити мене у лобіюванні своєї учениці.

Рутковський сказав про цю повість: «Має шанс стати нашою українською Агатою Крісті... якщо попрацює трошки».

А потім... Володимир Григорович сказав мені: «Льоша, я вітаю тебе - ти знайшов свою ученицю. Тепер вже давай сам. У вас виходить».

Так, у нас вийшло. Вже минуло більше року з того дня, як не стало Володимира Григоровича. Одна книга Наталі ось-ось має вийти, інша готується.

...У нас, дійсно, виходить, метре!

Так, до речі – перша моя учениця – Юля Лазуткіна з Шостки перемогла у конкурсі “Читай украінською” та її книга “Корсар” нещодавно побачила світ. Це неймовірне почуття – тримати в руках книгу своєї учениці.

Так, у нас, дійсно, виходить, метре!

13 - 16 квітня 2023 року.

(с) Олексій Надемлінський

an61@ukr.net

Цей текст НЕ увійшов до збірки

При його використанні посилання на автора є обов'язковим!